Що ховається під яскравою обкладинкою? Гендерні стереотипи у сучасній українській літературі для дітей

Гендерні стереотипи у сучасній українській літературі для дітей

Комп’ютери, телебачення, інтернет, музика, кіно, анімація, книжки — усі ці заняття і розваги конкурують за вільний час дорослих і дітей. Книги мають властивість «затягувати» читача у свій світ, потребують співтворчості і співпереживання. Читання є «складною» розвагою, але саме книги можуть не тільки розважати, а й навчати, розвивати особистість, давати досвід, якого людина може й не набути в реальності.

Та не завжди можна навіть передбачити, що ховається під яскравою обкладинкою.

 Здавалося б, що може бути простіше? У кожної книги є анотація, а сам твір часто належить до певної серії, як то читання «Під партою» чи «Світ фентезі». І яка може бути шкода від читання, коли сьогодні головною проблемою часто називають відсутність у дітей бажання читати взагалі? Аби дитина читала хоч що-небудь, і це вже добре!

Але насправді все не настільки просто. Здавна слову приділялася неабияка увага тих, хто міг впливати на суспільство або прагнув цього. Вважалося, що хто має друкарський верстат, той володіє світом.

Нині, зважаючи на розвиток вже комп’ютерних технологій, тиражування може відбуватися миттєво у тисячах копій. Звісно, що в багато разів зріс і вплив слова на аудиторію — як дорослу, так і дитячу. Художній твір став сприйматися як продукт, книжок нині дуже багато і їхній вибір ускладнився не лише через кількість пропозицій, але й через те, що потенційний читач може просто не знати про книгу, яка б його зацікавила. І навряд щось знає про книги мала дитина — для неї твори обирають батьки.

Й обирають, на жаль, часто не те, що варто брати з полиць.

Якщо запитати дорослу людину, що пропонують нам, рекламуючи товари, часто можна почути відповідь: «Те, що не продається, або нікому не потрібне». Але реклама — двигун торгівлі, і зрозуміло, що і торгівлі книгами теж. І тут уже батьки мають бути вкрай обережними, оскільки далеко не завжди їм буде запропоноване щось справді корисне для їхньої дитини. Книги для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку розраховані насамперед на дорослих, на їхні уявлення, якою має бути «дитяча книга», бо саме дорослі покупці платять за неї. І тому видавцями та авторами для досягнення більших продажів можуть бути застосовані різноманітні психологічні гачки.

Небезпека читання лише таких книжок є великою, оскільки ці твори (і самі тексти, і їхнє оформлення) є стереотипними та підсвідомо закладають відповідні моделі поведінки, часто з викривленим розумінням гендеру або й взагалі психічно нездорові. Як то повість «Птаха Корабель» Катерини Лебедєвої, де вже на перших сторінках пилкою розпилюють закляклий труп дельфіна, що валяється посеред вулиці.

Є три можливості отримання інформації про моделі поведінки та світогляд, а для дитини це дуже актуально, оскільки саме у дитячому та підлітковому віці відбувається накопичення різних варіантів поведінки, реакції на життєві ситуації та емоції та засвоєння суспільного ідеалу. Наприклад, якими мають бути «справжній чоловік» або «справжня жінка», що є «ідеальною родиною», чим мають займатися чоловіки і жінки, коли виростуть, щоб бути успішними, тощо.

Перший варіант наслідування моделей поведінки і світогляду — від дорослих. Це батьки, знайомі, вихователі, вчителі, а згодом улюблені актори, публічні діячі, які є для дитини авторитетами та підсвідомо асоціюються з успішністю через публічність («Про нашого сусіда написали в газеті!» або «Цього актора постійно показують у «Світському житті» та в гумористичних шоу!»).

Другий варіант наслідування — від однолітків. Тут спрацьовує інший механізм, який також пов’язаний із підсвідомим бажанням бути в центрі уваги, щоб «похвалили/насварили», але головне — помітили. Саме тому діти так часто наслідують асоціальну поведінку та «погані» думки, бо тих, хто діє «недобре», усі помічають. І тому часто даремно пояснювати, що палити біля дитячого садочка чи ображати вчительку недобре.

Третій варіант є найскладнішим, оскільки пов’язаний не з соціальною, а насамперед із культурно-духовною сферою, і, на відміну від двох попередніх, чітко не прослідковується. Це наслідування світогляду і моделей поведінки від «культурних взірців» — героїв книжок і мультфільмів, яких реально не існує, але з ким себе асоціює глядач, а особливо читач.

Тому дивно, наприклад, якщо в реальності батьки та вчителі обурюються, що дитина використовує сленгові слова, а у книгах, які вона читає, саме так розмовляють головні герої і для них це є нормою (як, наприклад, у книзі Галини Малик «Злочинці з паралельного світу»). Тоді цілком даремно боротися з цими «поганими словами» в мові дитини («Якщо можна героям, у яких стільки пригод, то чому неможна мені?» — справедливо замислиться юний читач чи глядач).

З іншого боку, якщо книги вихолощені емоційно та мають лубочну мораль, то моделі поведінки, які вони пропонують, сприймаються як «фальшиві», бо їхні герої неживі і з ними неможливо себе асоціювати. Не буває цілком позитивних героїв, і як би не хотів малий Славко у повісті Оксани Радушинської «Щоденник Славка Хоробрика» бути міліціонером, але настільки безгрішних і «правильних» дітей просто на світі не буває. Моделі ж поведінки, кілька разів позначені як «фальшиві» у культурно-духовному світі, надалі матимуть маркер «фальшивих» і в реальності.

Такі моделі є стереотипними, і, як кожен стереотип, вони надзвичайно шкідливі для розвитку особистості, оскільки обмежують її, затискають у рамки і тим самим деформують (до речі, такою деформованою нерозвиненою особистістю дуже легко маніпулювати). Якщо ж ці стереотипи утворюють особливу світоглядну систему, опанування якої вважається єдиним шляхом до успіху, то можна говорити про реальну загрозу для розвитку творчої особистості. А саме творча особистість завдяки своїй активній діяльності може надалі розвивати культуру, науку, державу і суспільство.

Отже, чим різноманітніші моделі поведінки засвоїть дитина і надалі зможе свідомо обирати між ними відповідно до ситуації, тим успішнішою вона буде. Чим більшою кількістю справ та захоплень зацікавиться, тим раніше знайде свою улюблену, в якій зможе як особистість реалізуватися якнайкраще (недарма в нині найуспішнішій країні світу — Японії — діти займаються у багатьох гуртках, вчаться музиці, малюванню та ін.). Але навряд дитина звернеться до чогось, якщо підсвідомо воно не буде асоціюватися у неї з успішністю або не приверне увагу.

Твори для дошкільного віку.

Коли батьки приходять до книгарні, щоб купити щось новеньке для своєї малої дитини, і точно не знають, що саме (а так буває найчастіше), то продавець майже завжди запитає про стать дитини: «У вас хлопчик чи дівчинка?». І в залежності від відповіді пропонуватиме той чи інший товар, який, на його думку, якнайкраще вдовольнить потенційного покупця. Так само відбувається і з вибором іграшок — наприклад, навряд продавець сам запропонує купити дівчинці конструктор.

Дошкільнята сприймають твори здебільшого візуально, оскільки поки тільки вчаться сприймати сюжет. Тексту у таких книгах мало, він вписаний у малюнки або ілюстрації.

Основний вплив на дитину у цьому віці мають малюнки і тому успіх книги для такої аудиторії часто ледь не на 70% залежить від майстерності художника.

У творах для дошкільнят використовуються яскраві барви, часто малюнок спрощується. І якщо малюнок спрощено, то це має насторожити батьків, бо спрощені малюнки — це теж стереотипи, тільки візуальні.

Бажана наявність в ілюстраціях напівтонів, природних кольорів, гармонійних поєднань і чітких форм та ліній, що розвиває емоційну сферу дитини, естетичні уявлення про красу та форму. Персонажі мають бути добрими і не потворними, бо інакше підсвідомо пропонуватимуть дитині негативний погляд на світ, і це виявиться під час дорослішання. «Шрек» і «Монстри хай», звісно, прикольні, та навряд батьки прагнутимуть, щоб їхня дитина імітувала поведінку та уподобання цих персонажів.

Але не менш важливо, що саме зображене на малюнках. Вже у цьому віці чітко прослідковується розмежування між хлопцями і дівчатами. Найкраще це видно на прикладі розмальовок.

У розмальовки «для хлопчиків» будуть вміщені лицарі, пірати, нінзя-черепашки, автомобілі, трансформери та ін. Тобто, хлопчикам, які ще не вміють читати, пропонуватиметься від самого початку асоціювати себе з героями, які діють, або їх спонукатимуть до спілкування з технікою (автомобілі, трансформери).

Дівчатам натомість пропонуватиметься розмальовувати принцес або інших героїнь-красунь, які не діють, але мають гарний вигляд (і більше їм нічого в житті не треба), або різноманітні квіти чи сюжети, пов’язані із живою природою.

Мені, на жаль, не вдалося знайти жодної розмальовки, в якій були б збалансовані жіночі та чоловічі персонажі, природа і техніка.

Виявляючи свої творчі здібності через малювання, дитина привчається і до позитивного ставлення до гендерних стереотипів.

У дошкільному віці вона поки не вміє читати (або не хоче читати сама, і часто це не прояв ліні). Дитині читають дорослі — батьки або дідусь чи бабуся. Тим часом дитина роздивляється малюнки, і чим реалістичніші вони (у зображенні, а не за змістом), чим складніше намальовані, тим довше триматимуть увагу дитини.

Читання вголос необхідне для розвитку. Слухаючи, дитина вчиться ставити акценти, виділяти важливі слова. І навіть якщо батьки не володіють акторськими здібностями, але читатимуть вони своїй доньці чи сину все одно якнайкраще, намагаючись голосом передати всі емоції персонажів, — і це теж важливий досвід для дитини.

Спільне читання — це також додаткове спілкування з батьками, ще одна емоційна ниточка між поколіннями. І тому деякі діти, які хочуть бути з батьками довше або з якоїсь причини мало бачаться з рідними, не хочуть читати самі, щоб не позбавляти себе такого спілкування.

Читання має бути традицією, яка формується з перших років життя, коли дитина ще не сприймає зміст, але вчиться слухати ритмізовану мову. Завдяки цьому зв’язку між дитиною і батьками принесені дорослими книги для дошкільника набувають додаткової цінності і впливу.

Часто персонажі творів для дошкільної аудиторії — тварини, які поводяться як люди, або діти-дошкільнята і дорослі (часто їхні батьки, сусіди). Оскільки за обсягом ці твори — мініатюри та оповідання, то розкрити героїв як особистостей практично неможливо. Це функціональні образи, які зазвичай подають соціальні моделі поведінки.

Дорослі персонажі не змінюються, вони не є головними і вже зайняли свою нішу та грають соціальну роль. Тому недобре, якщо у книгах для такої аудиторії «мами» будуть виключно готувати смачні страви та прати брудний одяг своїх дітей, а батьки майструвати щось цікаве, захищати малих від небезпек чи давати мудрі поради. Бо якими б не були дії дітей (або звірят-дітей — різноманітних пандочок, їжачків чи левенят), але наприкінці їм уже подана ідеальна модель родини у вигляді взаємин і функціональних обов’язків їхніх батьків (як у казці Анатолія Костецького «Мінімакс — кишеньковий дракон», де звична роль тата — лежати на дивані).

У книгах для такої аудиторії важливо звертати увагу і на те, що роблять дитячі персонажі. Вони повинні бути різними та обов’язково діяти (не завжди позитивно, як, наприклад, у казці Марії Пономаренко «Весела квампанія», де талановиті жабенятка люблять пустувати). Або дієвому персонажу може протиставлятися недієвий (лінивий/працьовитий, хуліганистий/слухняний, боязкий/сміливий), але вада обов’язково має бути подолана самим героєм. Важливо, щоб персонаж із «поганою» моделлю поведінки не був покараний, а сам зробив висновки, бо інакше покарання сприятиме розвитку комплексу, що змінитися позитивно дитина може лише завдяки зовнішньому впливу.

Якщо протиставляються хлопчики і дівчатка, потрібно уважно слідкувати за тим, щоб якщо у творі «неправильно» поводиться хлопчик, то в наступному навчитися чомусь має дівчинка. Або герої можуть говорити про дівчинку, що вона нерозумна, «як всі дівчата», але швидко взяти свої слова назад, бо деякі дівчата можуть дати фору будь-кому, як Марічка у фантастичному романі Сергія Гридіна «Федько у віртуальному місті».

Лінивими та хуліганистими можуть бути як хлопчики, так і дівчатка, кожен може боятися павуків і темряви тощо. Ні в якому випадку не варто читати дівчаткам лише про героїнь-дівчаток або хлопчикам лише про героїв-хлопчиків, бо надалі дитина може сама уникати героїв іншої статі, вважаючи, що та книга «не для неї».

Вади поведінки чи характеру не залежать від статі, і це важливий досвід, який має здобути дитина у дошкільному віці. Якщо цього не сталося і суспільство вже починає поділятися на «гарних принцес» і «сміливих лицарів», то і надалі дитина принижуватиме іншу стать, чий представник не відповідає такому стереотипному уявленню.

 Твори для молодшого та середнього шкільного віку.

У цьому віці діти читають самі та залишаються сам-на-сам із подарованою або взятою у бібліотеці книгою. Тому важливо, чи читають самі дорослі (модель: «Читання — цілком нормальна розвага у житті дорослого, якого я поважаю або яким захоплююся») і діти того самого віку або старші (модель: «Читати модно!»). Поки що книга сприймається дитиною як розвага, хоча реально має значно більше функцій. Наприклад, під впливом пережитого разом із героєм дитина змінюється. Твори, які вплинули на дитину, легко вирахувати: їх обговорюють, пам’ятають, до них повертаються.

Проте, якщо в оточенні дитини немає дорослих або дітей, які люблять читати і на яких хотіла б бути схожою дитина (або з якими прагне спілкуватися), то надалі книга використовуватиметься виключно як джерело інформації.

Для молодших школярів і підлітків актуальні чотири проблеми:

— зрозуміти, ким ти є, що можеш, ким маєш стати у дорослому житті;

— бути успішним у суспільстві («головним» або «ідеальним» героєм);

— мати якісне спілкування зі старшими та однолітками;

— бути частиною чогось більшого (компанії, товариства, руху, субкультури), робити щось важливе, мати спільну із кимсь справу.

Це цілком нормальні бажання та проблеми, й надалі дорослі постійно мають знаходити нові відповіді на ті самі запитання, але для дитини ці відповіді отримані вперше, і тому вони важливіші. Як бачимо, цей досвід прийде і з реального життя, і через фільми, мультфільми та книги.

Якщо більшість книжок для дітей дошкільного віку ще не має стилістичних і тематичних відмінностей, то у творах для молодшого, і ще більше для середнього шкільного віку такі відмінності вже можна побачити.

За обсягом це повісті та романи. Якщо твори для малечі — здебільшого казки, то читачі цього віку полюбляють фантастику та пригоди, нескладну реалістичну літературу. Часто реалізм представлений як «шкільна проза», де головними героями є школярі, а значна частина подій відбувається у школі або пов’язана зі шкільним життям (яскравий приклад психологічна проза Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути»). Іноді цей шкільний мотив може бути перенесений і до фантастики в якості «чарівної школи» (найбільш відомий цикл Дж. Роулінг про Гаррі Поттера), або сама дитина якимось чином пов’язана із чарівними або фантастичними подіями, але при цьому відвідує звичайну школу (Євгенія Кононенко «Неля, яка ходить по стелі»).

Вважається, що мова творів «для дівчат» має бути метафоричною, а опис подій повільний, із відступами; сюжетно такі книги прості та лінійні. Часто у цих творах показується, як маленька дівчинка поступово стає «справжньою жінкою» — господинею, майбутньою красунею-дружиною або мамою, її вчинки та діяльність, які традиційно приписуються жінці, викликають захоплення дорослих. Розвивається мотив «принцес», який з’являється ще у творах для дошкільнят і постійно експлуатується (наприклад, у казці Тетяни Луньової обіцяється, що «Усі ми будемо королевами» — твір так і називається). Навіть є спеціальні збірники «для принцес» (або «для дівчат») чи «про принцес». Цікаво, що зустріти збірники «для лицарів» або окремо «для принців» майже неможливо, тобто, навіть у цьому хлопчики у шкільному віці мають більший вибір і щось «спеціально для них» не створюється.

Твори «для хлопчиків» мають бути насамперед пригодницькі, сповнені небезпек, а в основі твору — дружба і саморозвиток, перемога над собою, своїми поганими звичками, страхами, а часто і якимись ворожими істотами. І таких якісних книжок величезна кількість (Олена Лань «Бурдебач», Сашко Дерманський «Король буків, або Таємниця Смарагдової Книги», Олекса Росич «Отто, Принц Львівський», Володимир Рутківський «Сторожова застава»), і головні герої цих творів — хлопчики.

Читачі асоціюють себе з головними героями. Щоб хлопчикам і дівчаткам було комфортно це робити, твір має бути збалансований — у ньому повинні бути наявні жіночі та чоловічі головні персонажі, близькі дитині за віком. Як, наприклад, у казці Сашка Дерманьского «Танок Чугайстра», де Іванко — розбишака, Ліля — розумниця, а Васько — талановитий танцюрист. Герої — особистості, вони різні, та активно діють, і перемога або поразка за жодних обставин не мають асоціювалася з якоюсь зі статей.

Цікаво, що емоційно та інтелектуально розвинені дівчата не відчувають проблеми з читанням, якщо головний персонаж — хлопчик (бо в сучасному світі «бути чоловіком» — це вже бути успішним, і навряд дівчата відмовляться читати «Володаря Перснів» Дж.Р.Р.Толкієна через те, що головні персонажі там — чоловіки). Хлопчик же, який має гендерні стереотипи, засоромиться читати «дівчачі книжки», навіть якщо за своїм стилем вони не шаблонні, але головною героїнею є дівчинка. На цьому етапі ще слабкий стереотип можливо знищити якісним культурним продуктом, де герої і героїні не мають проблем зі своєю ідентифікацією і не принижують один одного.

У цьому віці на дітей починають потужно впливати довідкова література та енциклопедії. Батькам радять робити вибір відповідно до статі дитини, переконуючи, що «традиційні» дівчачі і хлопчачі «захоплення» допоможуть краще вчитися на уроках праці, а згодом опановувати соціальні ролі.

Хлопчикам даруватимуть дорогі та змістовні енциклопедії, книги на зразок «цікавої» фізики чи хімії, де потрібно здійснювати досліди, або підручники з майстрування своїми руками. Хлопчиків навчають пиляти, рубати, паяти, розумітися на техніці чи щось глибоко досліджувати. Майбутні майстри і науковці збагачують свій інтелектуальний багаж цікавими фактами, вчаться бачити системність, майструють речі.

Натомість дівчаткам пропонується опанувати шиття, вишивку, в’язання, плетення бісером, робити штучні квіти, іграшки та ін. Дівчата мають навчитися тому, що допоможе їм прикрасити себе, щоб бути привабливою для протилежної статі, і завдяки приємним дрібницям створити затишок у своєму домі. Дівчата у цьому віці здебільшого працюють із зразками, копіюють їх, не замислюючись про оригінальну творчість.

Тобто, «ідеальний чоловік» досліджує і робить щось корисне для суспільства, а «ідеальна жінка» облаштовує побут і тішить око чоловіка. У цьому віці розмежовується чоловіча і жіноча «успішність», як її розуміють у суспільстві завдяки стереотипам сприйняття у ньому жіночої і чоловічої ролей.

Звісно, не є поганим, коли дівчинка вишиває, а хлопчик майструє кораблі. Але це має бути усвідомлюваний вибір дитини, а не тому, що так традиційно склалося у суспільстві.

Твори для старшого шкільного віку.

Читацькі уподобання старшокласників починають співпадати з читацькими уподобаннями дорослої аудиторії. Тут теж маємо розмежування, яке заважає розвитку особистості та її творчих здібностей.

Старшокласники, які підсвідомо керуються стереотипами, нададуть перевагу у реалістичній літературі детективам і бойовикам, а у фантастичній — науковій фантастиці.

Старшокласниці, які сприйняли гендерний поділ у його деформованому вигляді, полюблятимуть жіночі романи, іронічні детективи і стереотипне фентезі.

Ці уподобання збережуться і надалі, оскільки їхні особистості не отримали достатнього розвитку, щоб бути по-справжньому успішними, і потребуватимуть у дорослому віці фальшивої успішності через асоціювання себе з «переможцями». Для чоловіків таким «переможцем» є «крутий варвар» (Конан або мент — не має значення); для жінок — «попелюшка» або «провінціалка», яка змогла гарно вийти заміж (базовий образ ледь не всіх серіалів і книг «для жінок»).

Дівчатам і хлопцям, які змогли уникнути стереотипізації, суспільство пропонуватиме інший поділ на твори «для успішних», що також зумовить їхнє аудиторне розмежування. Хлопців намагатимуться зацікавити складними книгами філософської, соціальної, економічної та політичної тематики (цикли Кріса Рідела та Пола Стюарта «Небесні пірати», Мартіна Баррі «Таємниця Мораг», Йона Колфера «Артеміс Фаул»), а дівчат — книгами про почуття та психологію (Барбара Космовська «Буба», Сьюзен Кулідж «Невгамовна Кейті», історії про Енн із Ейвонлі Люсі-Мод Монтгомері). Таким чином, старшокласникам пропонується розвивати інтелектуальну, а старшокласницям — емоційну сферу.

Уникнути цієї маніпуляції можливо лише завдяки присутності серед читацьких уподобань у цьому віці книг, де образи жінок і чоловіків є однаково головними — як позитивні, так і негативні. Цей баланс важливий для розуміння, що позитивні та негативні вчинки та якості ніяк не пов’язані зі статтю, а невід’ємні від дій та вдачі у будь-якому віці.

І незалежно від того, що може ховатися під яскравою обкладинкою, дитина повинна мати вибір, якою їй бути нині та у дорослому житті, — і це найголовніше.

Наталія Дев’ятко.

Для створення данного повідомлення були використані матеріали сайту:  http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/292